— Гаразд, — погодилося кошеня, вилазячи зі свого притулку. — Озму я не боюся, і взагалі нікого не боюся.
Дороті віднесла його в зал, де друзі дівчинки сиділи у тривожному мовчанні.
— Скажи, Еврико, — почала Озма, намагаючись нічим не видати свого хвилювання, — чи правда, що ти з’їла моє чарівне поросятко?
— Це дурне запитання, воно просто не заслуговує на відповідь, — грубо заявила Еврика.
— Доведеться відповідати, моя мила, — сказала Дороті. — Порося зникло, а Желея, відкриваючи двері, бачила, як ти вибігала з кімнати. Якщо твоєї вини тут немає, Еврико, то маєш пояснити принцесі, як ти потрапила в її кімнату і що сталося з поросям.
— А хто, власне, мене звинувачує? — зухвало запитало кошеня.
— Ніхто, — повідомила Озма. — Тебе звинувачують факти. Я залишила мого маленького вихованця на туалетному столику. Він спав. Схоже, що ти вкрала його звідти під час моєї відсутності. Інакше чому, коли двері відчинилися, ти вибігла й сховалася і чому порося зникло зі столика?