— Але на той час, — задумливо мовив Чарівник, — у цій країні були дві Лихі Відьми і дві Добрі Чарівниці.
— Саме так, — підтвердила Озма. — Одна з них перемогла Момбу на Півночі, а інша, Ґлінда, перемогла Лиху Відьму Півдня. Але Момба, як і раніше, тримала в полоні мого діда, а згодом і мого батька. Коли народилася я, вона перетворила мене на хлопчика в надії, що так мене ніхто не впізнає і, отже, не визнає повноправною правителькою Країни Оз. Але мені вдалося перемогти її чари, і тепер я правлю своїм народом.
— Я дуже тішуся з цього, — сказав Чарівник. — Сподіваюся стати одним із найвірніших й найвідданіших ваших васалів.
— Ми багато чим завдячуємо вам, Озе, — продовжувала Озма. — Адже саме ви побудували Смарагдове Місто.
— Ми будували його всі разом, — заперечив колишній монарх. — Я лише був за головного, як кажуть у нас в Омасі.
— Але ви управляли країною мудро і справедливо багато років, — завважила Озма. — Мій народ пишається вами. Тому тепер, коли ви вже немолоді та, ймовірно, не хочете більше мандрувати і працювати в цирку, я пропоную вам оселитися тут, у нас. Ви станете Придворним чарівником у моєму королівстві. На вас чекає загальна повага та шана.
— Я з вдячністю приймаю ваше люб’язне запрошення, прекрасна принцесо, — тихо промовив маленький чоловічок, і в його очах заблищали сльози. Віднайти такий затишний добрий дім для нього було великим щастям.