IX. ОБЛИЧЧЯ ПЕРЕВЕРТНІВ
Пейзаж поступово змінився не на краще. Очам подорожніх відкрилася кам’яниста рівнина з невеликими пагорбами, на яких не росли ні кущі, ні дерева, ні трава. Вдалині мандрівники помітили кілька невисоких гірських хребтів. Дорога, що раніше була гладкою і зручною для прогулянки, стала нерівною і незручною.
Ґудзик-Розумник вже кілька разів спотикався, а Поліхромія перестала танцювати: йти стало так важко, що не треба було зігріватися танцем.
Уже був майже полудень, а бідним подорожнім не було чим підкріпитися. У Косматого чоловічка, щоправда, знайшлося два яблука, які він завбачливо захопив зі столу під час сніданку. Він розділив їх на чотири частини і роздав друзям. Дороті й Ґудзик-Розумник із задоволенням з’їли свої порції. Поліхромія відкусила крихітний шматочок, а Тото не став чіпати свою долю, бо песик ненавидів яблука.
— Як гадаєш, — звернулася Поліхромія до Дороті, — ця дорога приведе нас до Смарагдового міста?
— Не знаю, — відповіла Дороті. — Але вона тут єдина, тож нам доведеться йти по ній до кінця.
— Схоже, що вона скоро скінчиться, — зауважив Косматий чоловічок. — Що ми тоді робитимемо?