І вони вирушили в дорогу — вже вп’ятьох. Поліхромія крокувала поруч з Дороті, міцно тримаючи її за руку, наче боялася, що та зникне. Її характер виявився таким же легким, як її повітряна сукня, тому час від часу вона бігла вперед і кружляла в танці. Потім поверталася, усміхнена, з сяючими очима. Вона забула всі свої страхи, забула, що загубилася. До неї повернувся звичний гарний настрій.
Друзі раділи, що Поліхромія приєдналася до них. Її танець і сміх — а треба сказати, що її сміх нагадував дзвін срібного дзвіночка, додавали подорожі привабливості і підтримували гарний настрій.
VI. ЗВІРИНЕ МІСТО
Настав полудень, і друзі дістали пакет із їжею, яку їм дав Король-Лис. Там вони знайшли підсмажену індичку з журавлинним соусом і хліб з маслом. Зручно вмостившись на траві, Косматий чоловічок розрізав індичку ножем, котрий носив у кишені, та дав кожному по шматку.
— А у вас не знайдеться кілька крапель роси, або печива з туману, або булочки з хмар? — запитала Поліхромія.
— Ну що ти! Звідки? — здивувалася Дороті. — Ми тут, на землі, їмо тверду їжу. Втім, у нас є холодний чай. Хочеш спробувати?
Поліхромія подивилася на Ґудзика-Розумника, який з апетитом гриз індичу ніжку.