— Але вже пізно, — нагадав Король. — В будь-якому разі вам доведеться почекати до ранку. Запрошую вас на вечерю, а після вечері — до театру, в королівську ложу. А завтра, якщо не передумаєте, можете продовжити подорож.
Друзі погодилися, і лисиці-слуги показали гостям розкішні покої королівського палацу.
Ґудзик-Розумник боявся залишатися один, і Дороті довелося відвести його в свою кімнату. Поки лисиця-служниця розчісувала Дороті (а треба сказати, за час подорожі її волосся сильно сплуталося) і вплітала їй чисті яскраві стрічки, інша покоївка розчесала волосся на обличчі та голові нещасного малюка, ретельно пригладила його зачіску, а потім пов’язала на його гострі вушка рожеві банти. Покоївки хотіли також вбрати дітей у чарівні костюмчики з пір’я, щоб вони були одягнені, як усі лисиці, але діти відмовилися.
— Матроський костюм ніяк не підходить до лисячої голови, — сказала покоївка, — і я щось не пригадую, щоб хоч одна лисиця коли-небудь була матросом.
— Я не лисиця! — закричав Ґудзик-Розумник.
— На жаль, ти маєш рацію, — погодилася покоївка. — Але на твоїх худих плечах сидить чарівна лисяча голівка, а це майже так само добре, аби ти був лисицею.
Малюк, згадавши про своє нещастя, знову заплакав. Дороті втішала Ґудзика-Розумника і пообіцяла придумати спосіб повернути його рідну голову.