Дороті щиро подякувала йому, й добрий Лелека злетів високо-високо і незабаром зник з очей.
Друзі подалися далі. Вони слухали співи барвистих пташок і милувалися квітами, яких весь час ставало більше. Великі жовті, білі, блакитні, фіолетові квіти килимом укривали землю, і в тому килимі частіше й частіше траплялися маки такого яскравого червоного кольору, що Дороті, дивлячись на них, мимоволі примружувала очі.
— Вони іірекрасні, правда ж? — сказала дівчинка, вдихаючи їхній п’янкий аромат.
— Вірю вам на слово, — відповів Страшило. — Бо той, хто не має мозку, хіба ж знається на красі!