Дороті виконала й це його прохання, а Страшило заходився обережно згинати й розгинати металеві руки, аж поки в суглобах не лишилося іржі й вони стали як новенькі.
Бляшаний Лісоруб із полегкістю зітхнув, опустив сокиру й поставив її біля дерева.
— Ох, як приємно! — сказав він. — Я тримав цю сокиру над головою, відколи заіржавів. Яке ж це щастя — звільнитися від неї! Якщо ви й ноги мені змастите, я стану знову такий, як був.
Дороті зі Страшилом змастили Лісорубові суглоби ніг, і він, пересвідчившись, що ноги вільно згинаються й розгинаються, заходився дякувати своїм рятівникам. Лісоруб виголосив цілу промову, розчулену й сповнену щирої вдячності.