— Так, я, — відповів бляшаний чоловічок. — Я стогну вже понад рік, але досі ніхто не чув мене. Ви прийшли на допомогу перші.
— Чим же я можу вам допомогти? — спитала дівчинка, зворушена його сумним голосом.
— Принесіть маслянку й змастіть мені суглоби, — відповів бляшаний чоловічок. — Вони так заіржавіли, що я не можу ворухнутися. Змастіть мене, і я враз оживу! Маслянка стоїть на полиці в моїй хаті.
Дороті побігла до хати, знайшла маслянку, бігцем повернулася і, перевівши подих, спитала: