Вийшовши з хатки, вони пішли лісом і незабаром натрапили на прозоре джерельце. Дороті напилася, вмилась і поснідала. В козубці лишалося вже зовсім мало хліба, й дівчинка подумала, що все-таки добре, що Страшило не відчуває голоду: хліба обмаль, ледь вистачить на день для неї й Тото.
Коли вона вже повернула до жовтого цегляного шляху, з хащі долинув тяжкий стогін.
— Що це? — злякано спитала Дороті.
— Якби ж то я знав, — відповів Страшило. — Але можна піти подивитися.