— Щоб стати на герць із Відьмою, теж треба мати серце, — зітхнув Бляшаний Лісоруб. — Ну, а взагалі — куди ви, туди і я.
Отож вони ухвалили вирушити в дорогу наступного ранку. Лісоруб вигострив сокиру об зелене точило і ретельно змастив усі свої суглоби. Страшило напхав собі в руки й ноги свіжої соломи, а Дороті підновила йому свіжою фарбою очі, щоб він краще бачив. Зелена покоївка, яка весь час ставилася до них дуже приязно, наповнила козубець Дороті різним смачним харчем, а песикові Тото повісила на шию дзвіночок на зеленій стрічці.
Друзі рано полягали спати і спочивали до світанку. Розбудив їх своїм співом зелений півень, що жив на подвір’ї палацу, і курка, яка знесла зелене яєчко й на весь голос закудкудакала.
ЯК ШУКАЛИ ЛИХУ ВІДЬМУ