Він не ворушився.
— Не журіться, любі, — заспокоїла їх відьма, простягаючи Гаррі цілу гору тістечок з казана. — Як прокинеться і захоче їсти — я буду біля машиніста.
— Сподіваюся, він справді спить? — насторожився Рон, коли відьма зачинила двері. — Тобто... він не помер, ні?..
— Та ні, дихає, — прошепотіла Герміона і взяла в Гаррі тістечко.
Хоч професор Люпин і не був надто привітним сусідом, але його присутність у купе мала свої переваги. Пополудні, коли за вікном почав іти дощ, а пагорби вкрилися мрякою, у коридорі знову почулися кроки, і в дверях виринули троє найненависніших їм осіб: Драко Мелфой та його приятелі — Вінсент Креб і Ґреґорі Ґойл.
Драко Мелфой і Гаррі ворогували ще з першої поїздки до Гоґвортсу. Мелфой, що мав бліде, гостре і хронічно єхидне обличчя, належав до слизеринського гуртожитку. Він, як і Гаррі, був ловцем своєї команди з квідичу. Кремезні й мускулисті Креб і Ґойл виконували роль Мелфоєвих посіпак. Креб, вищий на зріст, стригся під "макітру" і мав товстезну шию. У Ґойла було коротке, жорстке волосся і довгі, мов у горили, руки.
— О, кого я бачу, — як завжди, ліниво протягнув Мелфой, прочиняючи двері купе. — Потік і Візлик.
Креб і Ґойл тупо загиготіли.