— ТУТ НЕМАЄ ГАРРІ ПОТТЕРА! — гримнув він, тримаючи слухавку на відстані руки, ніби боявся, що вона вибухне. — Я НЕ ЗНАЮ, ПРО ЯКУ ШКОЛУ ТИ КАЖЕШ! БІЛЬШЕ СЮДИ НЕ ДЗВОНИ! НЕ ЧІПАЙ МОЄЇ РОДИНИ!
І він кинув слухавку так, наче то був отруйний павук.
Після цього зчинилася жахлива сварка.
— ЯК ТИ ПОСМІВ ДАВАТИ НАШ ТЕЛЕФОН ТАКИМ ЛЮДЯМ... ТАКИМ... ЯК ТИ! — ревів дядько Вернон, бризкаючи слиною на Гаррі.
Рон, мабуть, зрозумів, що накликав біду, бо більше не дзвонив. Ще одна добра Гарріна приятелька з Гоґвортсу Герміона Ґрейнджер, також не озивалася. Гаррі підозрював, що Рон попередив її про можливі наслідки дзвінків. А жаль, бо Герміона була найрозумніша з усіх його однокласників. її батьки були маґли, і вона чудово вміла користуватися телефоном: їй, мабуть, вистачило б глузду не згадувати про Гоґвортс.
Отже, Гаррі п'ять довгих тижнів не мав жодної вістки від друзів, і видавалося, що це літо буде таким самим поганим, як і торішнє. Хоч одна маленька зміна таки відбулася: Гаррі дозволили ночами випускати надвір його сову Гедвігу. Щоправда, він мусив дати слово не посилати з нею листів. Дядько Вернон пішов на цю поступку через галас, який здіймала Гедвіґа, коли цілий день сиділа в клітці.
Гаррі дописав розділ про Венделіну Химерну і знову прислухався. Тишу в наповненому темрявою будинку порушувало хіба що віддалене чи то рохкання, чи то хропіння його тілистого двоюрідного брата Дадлі. Мабуть, уже дуже пізно. Гарріні очі аж пекли від утоми. Краще дописати реферат наступної ночі...
Гаррі закрутив чорнильницю, дістав зпід ліжка стару наволочку, запхнув туди ліхтарик, "Історію магії", реферат, перо та чорнило, і заховав те все під незакріплену паркетину під ліжком. Тоді встав, потягся і глянув на будильник, циферблат якого світився на тумбочці біля ліжка.