— Ми якраз були отутечки, коли ти нам ото помахав, — пояснив він. — Ерні, де ми? В Уельсі, чи шо?
— Угу, — відізвався Ерні.
— А що, маґли не чують, як їде автобус? — запитав Гаррі.
— Маґли? — зневажливо мовив Стен. — А хіба вони взагалі щось чують? Чи бачать? Вони якісь пришелепкуваті — ніколи нічого не помічають.
— Стен, пора вже будити мадам Марш, — сказав Ерні. — За хвильку будемо в Аберґавені.
Стен поплентався нагору вузькими дерев'яними сходинками. Гаррі й далі позирав у вікно зі щораз більшим неспокоєм. Видавалося, що Ерні не зовсім вправно володів кермом. "Лицарський автобус" постійно виїжджав на тротуар, але нічого там не зачіпав: ліхтарі, поштові скриньки і сміттєві бачки розпорскувалися навсібіч, тількино він наближався, але потім знову поверталися на свої місця.
Стен зійшов разом з бляклозеленою відьмою, закутаною в дорожню мантію.
— Осьо сюди, мадам Марш, — весело мовив Стен, а Ерн так різко загальмував, що ліжка за інерцією шугнули на півметра вперед. Мадам Марш затулила рота хустинкою й подріботіла східцями з автобуса. Стен жбурнув навздогін їй валізу і зачинив дверцята. Знову щось гучно гримнуло, і вони помчали далі вузенькою сільською вуличкою. Дерева розбігалися зпід коліс.