— Заходь і сідай...
— Тільки не тут! — поспіхом вигукнув Гаррі. — Тут я!
— Ой! — зойкнув Невіл.
— Тихо! — несподівано пролунав хрипкий голос.
Схоже, професор Люпин нарешті прокинувся. Гаррі почув, як у кутку щось заворушилося. Усі змовкли.
Щось м'яко ляснуло, і купе залило мерехтливим світлом. Здавалося, ніби професор Люпин тримає в руці цілу жменю вогню, що осявав його втомлене сіре обличчя. Його очі, однак, були насторожені.
— Залишайтеся на своїх місцях, — хрипко звелів він, а тоді поволі звівся на ноги, тримаючи жменю вогню перед собою.
Та не встиг Люпин дійти до дверей, як вони повільно відчинилися.