— Глянь, чи ніхто не дивиться, — сказав Рон, заводячи машину ще одним ударом палички.
Гаррі вистромив голову з вікна: по головному шосе мчали машини, але на їхній вуличці було порожньо.
— Все клас! — сказав він, і Рон натиснув маленьку срібну кнопку на панелі приладів.
Машина кудись щезла — і вони разом з нею. Гаррі відчував, як під ним вібрує сидіння, чув ревіння двигуна, мацав руками коліна й відчував на носі окуляри. Він мовби перетворився на пару зіниць, які пливли в кількох метрах над якоюсь брудною вуличкою з припаркованими машинами.
— Поїхали! — пролунав праворуч від нього Ронів голос.
Земля й брудні будинки провалилися додолу, зникаючи з очей; машина стрімко підіймалася, і за кілька секунд увесь Лондон, задимлений і осяяний вогнями, лежав уже під ними. Тоді щось ляснуло — і машина з Гаррі й Роном знову стала видима.
— Отакої! — стурбувався Рон, тиснучи на кнопку підсилювача невидимості. — Він зіпсований.
Хлопці удвох почали гатити по кнопці. Машина щезла, але згодом виникла знову.