— Не втримали візочків, — простогнав, підводячись, Гаррі і вхопився за ребра. Рон побіг по Гедвіґу, яка так розкричалася, що в юрбі вже заговорили про надто жорстоке ставлення до тварин.
— Чому ми не можемо пройти? — просичав Гаррі. — Хіба я знаю…
Рон ошелешено роззирнувся. З десяток роззяв іще й досі їх розглядали.
— Ми зараз запізнимося на поїзд, — зашепотів Рон. — Не розумію, чому прохід закрився.
Гаррі глянув на величезний годинник, і йому стало недобре. Десять секунд… дев'ять…
Він обережно підкотив візочка до перегородки й натиснув на неї щосили. Металевий бар'єр і не думав піддаватися.
Три секунди… дві… одна…
— Усе, — ошелешено промимрив Рон. — Поїзд тютю… А що, як мама з татом не зможуть вернутися до нас? У тебе є якісь маґлівські гроші?