— Ти не загубився, мій любий? — почувся раптом голос, від якого він аж здригнувся.
Перед ним стояла підстаркувата відьма, тримаючи тацю з чимось, що разюче нагадувало людські нігті, і скоса дивилася на нього, вишкіривши пожовклі зуби.
Гаррі відсахнувся.
— Усе гаразд, дякую, — промимрив він. — Я просто…
— ГАРРІ! Дитєтко! Що ти тут робиш?.. Гарріне серце аж підскочило. Підскочила й відьма: нігті з таці посипалися їй під ноги, вона вилаялась, а до них широкими кроками наближалася гігантська постать гоґвортського лісника Геґріда. Його чорні, мов у жука, очі виблискували над великою кошлатою бородою.
— Геґріде! — полегшено зітхнув Гаррі. — Я загубився, порошок флу…
Геґрід ухопив Гаррі за комір і відтягнув чимдалі від відьми, вибивши з її рук тацю. її вереск лунав їм услід, аж поки вони вибралися зі звивистого провулку на яскраве сонячне світло. Гаррі побачив удалині знайому сніжномармурову будівлю — банк "Ґрінґотс". Геґрід вивів його просто на алею Діаґон.
— Йой! Ти такий брудний! — буркнув Геґрід, так завзято обтрушуючи сажу, що Гаррі мало не впав у бочку з драконячими какульками, що стояла біля аптеки. — Чого ти си лазив по тій алеї Ноктерн? Це, Гаррі, таке кляте місце… Я би не хтів, щоб тебе там хтось видів…