— ВИ Б КРАЩЕ ПОВОДИЛИСЯ ТАК, ЯК ВІН! — заволала місіс Візлі, тицяючи Фредові в груди пальцем. — Ви могли загинути, вас могли побачити, через вас тато міг би втратити роботу!
Здавалося, цей крик ніколи не скінчиться. Місіс Візлі почала вже хрипнути й аж тоді повернулася до Гаррі, що відступив трохи назад.
— Дуже рада тебе бачити, любий Гаррі, — привітала вона його. — Заходь, уже пора снідати.
Місіс Візлі розвернулася й пішла до будинку, а Гаррі, збентежено глянувши на Рона, що підбадьорливо кивнув, рушив за нею.
Кухня була невеличка і тісненька. Посередині стояв подряпаний дерев'яний стіл зі стільцями. Гаррі присів на краєчок стільця і роззирнувся довкола. Він ще ніколи не був у хаті чарівників.
Годинник на стіні навпроти мав тільки одну стрілку, і там не було жодних цифр. Довкола ободу були такі написи: "Час заварювати чай", "Час годувати курей" і "Ви запізнилися". На поличці над каміном стояли в три ряди книжки з такими назвами, як "Зачаровані запіканки", "Як виворожити власні вареники" і "Бенкет за хвилину — звичайна магія!" А якщо Гаррі міг вірити власним вухам, то по старенькому радіоприймачеві, що висів над раковиною, щойно оголосили про початок програми "Година чаклунки" з популярною співучою відьмою Целестиною Ворбек.
Місіс Візлі бряжчала посудом, трохи безладно готуючи сніданок, і час від часу осудливо позирала на синів, кидаючи на сковороду сосиски. Іноді вона бурмотіла собі під ніс, скажімо: "Не розумію, що ви собі думали!", або: "Я б у таке ніколи не повірила!"
— Я не звинувачую тебе, любий, — заспокоїла вона Гаррі, накладаючи йому на тарілку вісім чи дев'ять сосисок. — Ми з Артуром також переживали за тебе. Оце вчора вночі казали, що самі тебе заберемо, якщо до п'ятниці ти нічого не відпишеш Ронові. Але ж це треба додуматися, — вона поклала йому на тарілку три смажені яйця, — перелетіти півкраїни нелегальною машиною — та вас будьхто міг побачити!