— Це не я. Але як він довідався?
— Він працює в міністерстві, — пояснив Рон. — Але ж ти знаєш, що нам не можна насилати чари поза школою.
— Від кого я це чую? — іронічно запитав Гаррі, поглядаючи на машину в повітрі.
— Ну, це не рахується, — відповів Рон. — Ми її просто позичили, це татова машина, ми її не чарували. Але як можна вдаватися до чарів перед маґлами, з якими ти живеш?
— Кажу тобі: це не я, але тут довго пояснювати. Слухай, ти не міг би розповісти у Гоґвортсі, що Дурслі мене замкнули і не випускають? А я ж тепер не можу звільнитися з допомогою чарів, бо в міністерстві подумають, що я за три дні аж двічі незаконно чарував, і тоді…
— Та не торохти, — перебив його Рон, — ми ж прибули, щоб забрати тебе до себе.
— Але ж вам теж не можна застосовувати чарів…
— А нам і не треба, — Рон показав головою на передні сидіння й усміхнувся. — Не забувай, хто тут зі мною.