Гаррі, тремтячи зі страху, випустив Добі з шафи.
— Бачиш, як тут мені? — сказав Гаррі. — Бачиш, чому мені треба вертатися до Гоґвортсу? Це єдине місце, де я маю… ну… думаю, що маю, друзів…
— Друзів, які навіть не пишуть Гаррі Поттеру? — лукаво запитав Добі.
— Я думаю, вони просто… Стривай! — раптом спохмурнів Гаррі. — Звідки ти знаєш, що мої друзі мені не пишуть?
Добі зачовгав ногами.
— Гаррі Поттер не повинен сердитися на Добі… Добі робив це з найкращих міркувань…
— Ти перехоплював мої листи?
— Добі має їх із собою, — відповів ельф. Спритно відступивши чимдалі від Гаррі, він витяг зпід своєї наволочки велику паку конвертів. Гаррі міг розрізнити рівненький почерк Герміони, невиразне Ронове письмо і навіть закарлючки, які нашкрябав, мабуть, Геґрід, гоґвортський лісник.