— Добі чув, — прохрипів він, — що Гаррі Поттер удруге зіткнувся з Лордом Темряви всього кілька тижнів тому… Чув, що Гаррі Поттер врятувався знову.
Гаррі кивнув, а очі Добі зненацька заблищали від сліз.
— Ох, паничу! — роззявив він рота, витираючи обличчя кутиком своєї брудної наволочки. — Гаррі Поттер хоробрий і відважний! Він стільки разів безстрашно перемагав! Але Добі прийшов захистити Гаррі Поттера, попередити його про небезпеку, навіть, якщо за це Добі й доведеться прищемити собі вуха дверцятами духовки… Гаррі Поттер не повинен повертатися до Гоґвортсу!
Запала тиша, яку уривав тільки стукіт ножів і виделок унизу та далекий гул голосу дядька Вернона.
— Щщо? — затнувся Гаррі. — Але ж я мушу повертатися — першого вересня починаються уроки. Я тільки цього й чекаю. Ти не знаєш, як мені тут важко. Я тут чужий. Я належу до твого світу — до Гоґвортсу.
— Ні, ні, ні! — запищав Добі, так енергійно захитавши головою, що аж вуха заляскали. — Гаррі Поттер має лишатися в безпечному місці. Він надто видатний, надто добрий, щоб усі ми його втратили. У Гоґвортсі Гаррі Поттерові загрожує смертельна небезпека.
— Чому? — здивувався Гаррі.
— Бо є змова, Гаррі Поттере. У Гоґвортській школі чарів і чаклунства цього року стануться найжахливіші речі, — прошепотів Добі, і раптом затремтів з голови до п'ят. — Паничу, Добі давно про неї знає. Гаррі Поттер не повинен ризикувати собою. Він надто важливий для всіх, паничу!