— Прошу пояснити, чому ви це зробили.
Було б краще, якби він на них кричав. Гаррі було нестерпно чути його розчарований голос. Він чомусь не міг дивитися Дамблдорові в очі, а мовби звертався до його колін. Розповів директорові все, окрім того, що зачарована машина належала містеру Візлі, і тому видавалося, ніби вони з Роном просто випадково знайшли на стоянці біля вокзалу летючу машину. Гаррі розумів, що від Дамблдора годі щось приховати, але Дамблдор нічого не спитав про машину. Коли Гаррі закінчив, він просто й далі дивився на них крізь окуляри.
— Нам треба йти по свої речі? — безнадійно видихнув Рон.
— Візлі, що ти верзеш? — гримнула на нього професорка Макґонеґел.
— Але ж ви нас виганяєте, правда? — запитав Рон. Гаррі зиркнув на Дамблдора.
— Не сьогодні, містере Візлі, — відповів Дамблдор. — Але я хотів би, щоб ви зрозуміли усю серйозність вашого вчинку. Я сьогодні ж напишу вашим родичам. І мушу попередити: коли знову станеться щось подібне, я не матиму іншого вибору, як виключити вас.
Снейп був такий приголомшений, ніби раптом відмінили Різдво. Він кахикнув і сказав:
— Професоре Дамблдоре, ці хлопці зневажили указ про обмеження чаклунства серед неповнолітніх, завдали великої шкоди старому й цінному дереву… Такі вчинки, безперечно…