— Безхмарна ніч, — прохрипів Муді, озираючи небеса магічним оком. — А нам би хмари не завадили. Тепер слухай, — звернувся він до Гаррі, — ми будемо летіти однією групою. Тонкс перед тобою, сиди в неї на хвості. Люпин прикриватиме тебе знизу. Я — ззаду. Решта летітиме довкола нас. Цей порядок порушувати не можна, зрозумів? Якщо когось з нас уб'ють...
— А що, і таке може статися? — боязко спитав Гаррі, та Муді його наче не чув.
— ...решта летить далі, не зупиняючись і не міняючи розташування. Якщо повбивають нас усіх, а ти, Гаррі, виживеш, нас замінить група прикриття. Головне — лети на схід, вони до тебе приєднаються.
— Ти малюєш таку життєрадісну перспективу, Дикозоре, що Гаррі подумає, ніби ми жартуємо, — скривилася Тонкс, прикріплюючи Гарріну валізу й Гедвіжину клітку до ремінців, що звисали з її мітли.
— Я просто ознайомлюю хлопця з планом, — прогарчав Муді. — Наше завдання — безпечно допровадити його до штаб-квартири, а якщо по дорозі ми загинемо...
— Ніхто не загине, — сказав своїм глибоким заспокійливим голосом Кінґслі Шеклболт.
— Сідайте на мітли! Є перший сигнал! — вигукнув Люпин, показуючи на небо.
Високо над ними поміж зірок вибухла ціла злива яскраво-червоних іскор. Гаррі зразу впізнав, що це іскри з чарівної палички. Він закинув праву ногу на "Вогнеблискавку", міцно вхопився за держак і відчув, як той легесенько вібрує, наче мітлі самій кортіло скоріше здійнятися в повітря.