— Ну що ще? — Гаррі вривався терпець.
— ДАДЛІ! — рявкнув дядько Вернон. — Я хочу знати, що саме сталося з моїм сином!
— ЧУДОВО! — заволав Гаррі так голосно, що з кінчика його чарівної палички, котру він і досі стискав у руці, аж вистрілили золотисто-червоні іскри. Усі троє Дурслів нажахано зіщулились.
— Ми з Дадлі йшли переходом між алеєю Магнолій і провулком Гліциній, — швидко проказав Гаррі, ледве стримуючи роздратування. — Дадлі почав мене діставати, тож я витяг чарівну паличку, але не скористався нею. А тоді з'явилися два дементори...
— А що ТАКЕ ці дубентори? — люто перепитав дядько Вернон. — Що вони РОБЛЯТЬ?
— Я ж вам казав — висмоктують з людей радість, — пояснив Гаррі, — а якщо трапиться нагода, цілують їх...
— Цілують? — перепитав дядько Вернон, вирячивши очі. — Цілують?
— Так вони називають висмоктування душі через рот. Тітка Петунія тихенько зойкнула.