Щось гучно ляснуло, в повітрі запахло міцною сумішшю спиртного й тютюну, і просто перед ними явився присадкуватий неголений дядько в подертому плащі. Коротконогий, з довгими рудими патлами й мішками під червоними очима та з по-собачому сумним поглядом. У руках він стискав сріблястий клунок, у якому Гаррі впізнав плащ-невидимку.
— Шо таке, Фіґі? — здивувався він, позираючи то на місіс Фіґ, то на Гаррі й Дадлі. — А чо' ти не маскуєшся?
— Я тебе зараз замаскую! — закричала місіс Фіґ. — Де ментори, сачок ти клятий, негіднику, злодюжко!
— Дементори? — перепитав приголомшений Манданґус. — Дементори, тута?
— Тут, лайно ти кажаняче, тут! — верещала місіс Фіґ. — Дементори напали на хлопця під час твого чергування!
— Овва, — ледь чутно протягнув Манданґус, позираючи то на місіс Фіґ, то на Гаррі. — Оце так, я ж...
— А ти поперся скуповувати крадені казани! Чи ж я тобі не забороняла? Так чи ні?
— Я... ну, я... — Манданґус знітився. — Той... трапилася така гарна нагода, ну, знаєш...