— Так, так, так! Але, на щастя, я про всяк випадок залишила під машиною містера Тиблза. Ось він і прибіг мене попередити. Та коли я примчала до твого будинку, тебе вже не було... а тепер... ой, що скаже Дамблдор-.. Ти! — крикнула вона на Дадлі, що й досі лежав на землі. — Піднімай свій жирний зад, швидко!
— Ви знаєте Дамблдора? — втупився в неї Гаррі.
— Звичайно, знаю. А хто ж його не знає? Та ворушися, — якщо вони повернуться, я нічим не допоможу, я й чайного пакетика не трансфігурую.
Вона нахилилася, кістлявими пальцями вхопила Дадлі за ручище й потягла.
— Уставай, нездаро, піднімайся!
Та Дадлі не міг чи не хотів поворухнутися. Мертвотно-блідий, з міцно стуленими вустами, він лежав на землі і тремтів.
— Давайте я. — Гаррі схопив Дадлі за руку. Неймовірним зусиллям йому таки вдалося поставити його на ноги. Дадлі, здавалося, от-от зомліє. Його очиці закотилися, а обличчя стікало потом. Щойно Гаррі його відпустив, як Дадлі небезпечно захитався.
— Швидше! — істерично вереснула місіс Фіґ.