— Ох, Артуре! — розпачливо вигукнув він, не дивлячись на Гаррі. — Дякувати Господу, бо я вже й не знав, що краще: чекати тебе тут чи ні. Я вислав тобі додому сову, але ви, мабуть, розминулися... десять хвилин тому прийшло екстрене повідомлення...
— Я вже знаю про відригуючий туалет, — сказав містер Візлі.
— Ні, ні, не про туалет, а про слухання справи того хлопця, Поттера... Змінили час і місце... слухання почнеться о восьмій годині, у старій судовій залі номер десять...
— Унизу в старій... але ж мені казали... Мерлінова борода! Містер Візлі зиркнув на годинник, зойкнув і скочив з крісла.
— Швиденько, Гаррі, ми мали там бути ще п'ять хвилин тому!
Перкінс притисся до шафок, пропускаючи містера Візлі, що прожогом вискочив з кабінету. Гаррі помчав за ним.
— Чому змінили час? — задихано спитав Гаррі, пробігаючи повз кабінки аврорів, які проводжали їх здивованими поглядами. Гаррі здавалося, що серце в нього вискочило й лишилося десь там, на Перкінсовому столі.
— Гадки не маю, але, слава Богу, що ми прибули сюди так рано, бо якби ти пропустив слухання, це була б катастрофа!