Усі вони невесело всміхнулися.
— Ну, беручи до уваги, що мене вважають божевільним серійним убивцею, а міністерство оцінило мою голову в десять тисяч галеонів, навряд чи я міг би ходити вулицями і роздавати листівки, — похмуро зіронізував Сіріус.
— Мене теж ніхто не запрошує на обіди, — додав Люпин. — Вовкулаки — не надто популярні.
— Тонкс і Артур втратять роботу в міністерстві, якщо почнуть забагато плескати язиками, — підхопив Сіріус, — а нам дуже важливо мати своїх людей у міністерстві, бо Волдемортові шпигуни там є напевно.
— Але декого нам вдалося переконати, — мовив містер Візлі. — Наприклад, Тонкс... раніше вона була замолода, щоб належати до Ордену Фенікса, а мати у своїх лавах аврорів — то величезна перевага... Кінґслі Шеклболт — теж справжня знахідка; він керує пошуками Сіріуса, тож зараз годує міністерство вигадками про те, що Сіріус у Тибеті.
— Але якщо ви не повідомляєте про повернення Волдеморта... — почав Гаррі.
— Хто тобі таке сказав? — урвав його Сіріус. — А чому ж тоді у Дамблдора стільки неприємностей?
— Що ти маєш на увазі? — здивувався Гаррі.