Нещасний Невіл щось пробурмотів про те, що «так хотіла бабуся».
— Он як, — гмикнула професорка Макґонеґел. — Твоїй бабусі давно пора навчитися
пишатися тим онуком, який у неї є, а не тим, якого вона воліла б мати… особливо,
після того, що сталося в міністерстві.
Невіл зашарівся й сором’язливо закліпав очима; професорка Макґонеґел ще ніколи
його не хвалила.
— На жаль, Лонґботоме, я не можу прийняти тебе у свій клас на рівень НОЧІ. Але я
бачу, що ти отримав «добре» з заклинань… може, складатимеш НОЧІ з заклинань?
— Бабуся вважає, що заклинання — предмет для слабаків, — пробурмотів Невіл.
— Іди на заклинання, — порадила професорка Макґонеґел, — а я напишу Авґусті
листа, і нагадаю, що цей предмет не можна вважати нікчемним лише тому, що вона
сама провалила іспит із заклинання, отримавши незадовільну оцінку. — І ледь