— Я й пальцем не торкнувся б до такої, як вона, брудної зрадниці роду, навіть
якби вона була гарна як лялька, — холодно заперечив Забіні, і Пенсі це втішило.
Мелфой знову ліг їй на коліна й дозволив пестити своє волосся.
— Карочє, жаль, що в Слизорога такий смак. Мабуть, це вже старечий маразм.
Ганебно, бо мій старий завжди казав, що свого часу з нього був добрий чаклун.
Мій старий колись належав, тіпа, до його улюбленців. Слизоріг, мабуть, не чув,
що я в поїзді, а то б…
— Я не надто сподівався б на його запрошення, — сказав Забіні. — Коли я зайшов,
він мене спитав про Нотового батька. Вони нібито давні друзі, але коли він
почув, що того зловили в міністерстві, то не зрадів, а Нот запрошення не
отримав. Не думаю, що Слизорога цікавлять смертежери.
Мелфоя це явно засмутило, однак він постарався легковажно пирхнути.