— У нас мало часу, — нагадала місіс Візлі. — Тому швиденько все оглянемо й назад
до машини. Уже близько, ось номер дев’яносто два… дев’яносто чотири…
— Ого — роззявив рота Рон і став як укопаний.
Супроти сірих, заліплених плакатами сусідніх крамничок вітрини дітища Фреда і
Джорджа вражали око, наче феєрверк. Випадкові перехожі озиралися на ці вітрини,
а дехто з них навіть приголомшено застигав на місці. Ліва вітрина була забита
запаморочливою кількістю всіляких товарів, що оберталися, ляскали, спалахували,
підстрибували й верещали; у Гаррі аж засльозилося в очах від такого видовища.
Права вітрина була закрита велетенським плакатом, фіолетовим, як і міністерські,
але прикрашеним блискучими жовтими літерами:
Ви збуджені Відомо-Ким?
Для всіх схвильованих родин —