й ніж. Коли хлібина сама себе покраяла, а каструля повернулася на плиту, місіс
Візлі сіла коло Гаррі.
— То ти вмовив Горація Слизорога знову піти викладати?
Гаррі кивнув, бо мав повний рот супу й не міг говорити.
— Він навчав Артура й мене, — сказала місіс Візлі. — Працював у Гоґвортсі,
здається, вічно; почав приблизно в той самий час, що й Дамблдор. Сподобався він
тобі?
Гаррі тепер напхав рота хлібом, тож тільки стенув плечима.
— Розумію тебе, — кивнула місіс Візлі. — Він, коли захоче, може здаватися
привабливим, хоч Артурові він ніколи особливо не подобався. Міністерство аж
кишить колишніми Слизороговими улюбленцями — він уміє проштовхувати своїх, а от
на Артура в нього ніколи не вистачало… мабуть, не покладав на нього великих