Перекинувши два маленькі столики й фікус, він двома велетенськими кроками перетнув кімнату і з такою силою обійняв Гаррі, що ледь не зламав йому щойно зрощені ребра. - Шляк би й'го трафив, Гаррі, і як ти зумів з того видряпатись? Я вже боявся, шо нам обом капець. - Та я теж. Я й сам не вірю...
Гаррі замовк на півслові - він помітив жінку, яка зайшла до кімнати вслід за Геґрідом.
- Ти?! - вигукнув він і сягнув рукою в кишеню, проте вона була порожня.
- Твоя чарівна паличка в мене, синку, - мовив Тед, торкаючись нею Гарріної руки. - Вона впала біля тебе, і я її підняв. А кричав ти на мою дружину.
- Ой, я... пробачте.
Коли місіс Тонкс підійшла, стало видно, що вона не така вже й схожа на свою сестру Белатрису - волосся мала світло-каштанове, а очі більші й добріші. Однак після викрику Гаррі вона, здавалося, трохи насупилась.
- Що з нашою дочкою? - спитала вона. - Геґрід казав, що ви втрапили в засідку. Де Німфадора?
- Не знаю, - відповів Гаррі. - Ми не знаємо, що з іншими. Жінка перезирнулася з Тед ом. Гаррі побачив вирази їхніх облич і його охопив страх та відчуття провини. Якщо хоч хтось загинув, то це сталося через нього, тільки через нього. Він погодився на цей план, дав їм своє волосся...