- Тебе заносить! - крикнув Скрімджер, встаючи з крісла.
Гаррі теж зіскочив на ноги. Скрімджер пошкутильгав до Гаррі й боляче штрикнув його в груди кінчиком чарівної палички - вона пропалила Гаррі дірку у футболці, неначе запалена сигарета.
- Гей! - вигукнув Рон, схоплюючись і хапаючись за свою паличку, однак Гаррі його зупинив:
- Ні! Хочеш дати йому зачіпку нас заарештувати?
- О, згадав, що ти вже не в школі? - гаркнув Скрімджер, важко дихаючи прямо в обличчя Гаррі. - Згадав, що я не Дамблдор, щоб вибачати тобі нахабство й непокору? Носишся зі своїм шрамом, наче з короною, Поттере, та не тобі, сімнадцятирічному пацанові, казати мені, що я маю робити! Давно вже пора тобі навчитися поважати інших!
- Повагу треба заслужити, - відрізав Гаррі.
Затряслася підлога. Почулися квапливі кроки, двері роз чинилися й забігли містер та місіс Візлі.
- Ми... почули начебто... - почав містер Візлі, стриво жено дивлячись на Гаррі й міністра, що стояли буквально ніс у ніс.