- Показуй дорогу, - звернувся Скрімджер до Рона. - Тобі, Артуре, нема потреби йти з нами.
Встаючи разом з Роном та Герміоною, Гаррі побачив, як містер Візлі стурбовано перезирнувся з місіс Візлі. Мовчки йдучи з гостем у будинок, Гаррі розумів, що друзі думають те саме, що й він: Скрімджер якимось чином довідався, що вони зібралися покинути Гоґвортс.
Скрімджер нічого не казав, поки вони проходили крізь захаращену кухню до вітальні. Хоч садок ще був оповитий м'яким золотавим вечірнім сяйвом, у будинку було вже темно. Зайшовши, Гаррі помахом чарівної палички запалив гасові лампи, і вони освітили вбогу, проте затишну вітальню. Скрімджер усівся в продавлене крісло, де зазвичай сидів містер Візлі, лишивши Гаррі, Ронові й Герміоні диванчик, на який вони ледве втислися. Щойно стихли пружини, Скрімджер заговорив.
- Я маю до вас кілька запитань, але, гадаю, краще поговорити віч-на-віч. Якщо ви, - показав він на Гаррі й Герміону, - не проти зачекати нагорі, я почну з Рональда.
- Нікуди ми не підемо, - заперечив Гаррі, а Герміона енергійно закивала. - Говоріть або з усіма разом, або ні з ким.
Скрімджер окинув Гаррі холодним, оцінюючим поглядом. У Гаррі було таке враження, ніби міністр думає, чи варто розкривати свою ворожість так рано.
- Що ж, нехай буде разом, - знизав він плечима. Прокашлявся. - Я тут, як ви, мабуть, здогадуєтеся, з приводу заповіту Албуса Дамблдора.
Гаррі, Рон і Герміона перезирнулися.