- Ой, та то нічого, нічого! - защебетала місіс Візлі. - Які там турботи! Рон зірвав зло, підгиливши ногою гнома, що визирав з-за куща трясучок.
- Догога пані-добгодійко! - мосьє Делякур, сяючи усміш кою, не випускав руку місіс Візлі зі своїх пухкеньких долонь. - Ми надзвитшайно гаді, що незабагом об'єднаються наші сім'ї! Дозвольте пгедставити мою дгужину, Аполіну.
Мадам Делякур плавно ковзнула до місіс Візлі і, нагнувшись, теж з нею розцілувалася.
- Епспапіее, - сказала вона. - Ваш тшоловік гозповідав нам такі куметні істогії!
Містер Візлі маніакально зареготав. Місіс Візлі зміряла його поглядом, від якого той негайно стих і напустив на обличчя вираз, що найкраще пасував би під час візиту до тяжко хворого приятеля.
- І ви вже, звісно, знайомі з нашою молотшою дотшкою, Ґабгіель! - сказав мосьє Делякур.
Ґабріель нагадувала Флер у мініатюрі. їй було одинадцять років, довге сріблясто-біле волосся спадало їй до пояса. Дівчинка подарувала місіс Візлі сліпучу усмішку й обняла її, а тоді кинула на Гаррі променистий погляд, закліпавши віями. Джіні голосно кахикнула.
- Ну, прошу заходити! - весело запросила місіс Візлі и повела Делякурів у будинок, постійно примовляючи "Ні, прошу!", "Після вас!" і "Та що ви!"