І тут вони почули, як хтось їх кличе.
— Гаррі! Роне! Герміоно!
То був Шеймус Фініґан, четвертокласник з Ґрифіндору. Він сидів перед своїм наметом, що теж заріс трилисником, з білявою жінкою, очевидно, його матір'ю, та з Діном Томасом, його найкращим ґрифіндорським товаришем.
— Як вам наші прикраси? — поцікавився усміхнений Шеймус, коли Гаррі, Рон і Герміона з ним привіталися. — У міністерстві, щоправда, нарікають.
— А чого це ми не повинні демонструвати наших кольорів? — обурилася місіс Фініґан. — Подивіться, що понавішували на свої намети болгари. Ви ж Ірландію будете підтримувати? — додала вона, уважно дивлячись на Гаррі, Рона й Герміону.
Вони підтвердили, що вболіватимуть за Ірландію, а як відійшли трохи далі, Рон пробурмотів: — Спробували б ми сказати їм щось інше...
— Цікаво, що там понавішували болгари? — сказала Герміона.
— Ходімо, глянемо, — запропонував Гаррі, показуючи на шатра, над якими розвівався червонозеленобілий болгарський прапор.