— Заплатите зараз? — спитав містер Робертс.
— А... ну, так... аякже... — погодився містер Візлі.
Він відійшов на кілька кроків від кам'яниці й підкликав до себе Гаррі. — Допоможи, Гаррі, — пробурмотів він, витягаючи з кишені пачку маґлівських грошей і відраховуючи з неї банкноти. — Це що... ее... десятка? А, так, я вже бачу на ній дрібненьку цифру... а оце тоді п'ять?
— Двадцять, — упівголоса виправив Гаррі, розуміючи, що містер Робертс прислухається до кожного слова.
— Ну, так, звісно... навіть не знаю. Такі маленькі папірці...
— Ви іноземець? — поцікавився містер Робертс, коли містер Візлі підійшов до нього з потрібною сумою грошей.
— Іноземець? — здивовано перепитав містер Візлі.
— Ви вже не перший, хто має клопіт з грішми, — пояснив містер Робертс, пильно придивляючись до містера Візлі. — Десять хвилин тому одна пара пробувала розрахуватися величезними золотими монетами з півколеса завбільшки.