— Я так і знав, — тяжко зітхнув містер Візлі. — "Помилки міністерства... злочинці впали, мов сніг на голову... слабкі заходи безпеки... ніхто не перешкоджав чорним чаклунам... національна ганьба..." І хто це написав? А... звичайно... Ріта Скітер.
— Ця жінка має зуб на Міністерство магії! — розлючено крикнув Персі. — Тиждень тому вона написала, що ми марнуємо час на з'ясування товщини казанів, замість того, щоб винищувати упирів! Таж у дванадцятому параграфі "Директив щодо трактування немагічних недолюдей" дуже конкретно роз'яснюється, що...
— Персі, будь ласкавий, — позіхнув Білл, — заткнися.
— І мене згадують, — повідомив містер Візлі, з широко розплющеними очима дочитуючи статтю в "Щоденному віщунові".
— Де? — мало не захлинулася чаєм з віскі місіс Візлі. — Якби я це помітила, то знала б, що ви живі!
— Прізвища не назвали, — додав містер Візлі. — Ось послухай: "Перелякані чаклуни й чаклунки, затамувавши подих, чекали на узліссі нових повідомлень і сподівалися почути слова втіхи з боку Міністерства магії, але їх спіткало гірке розчарування. Представник міністерства прийшов через деякий час після появи Чорної мітки і повідомив, що ніхто не постраждав, але відмовився давати будьяку додаткову інформацію. Сумнівно, що ця заява покладе край чуткам про те, що годиною пізніше з лісу вивезли декілька трупів". Ну, це вже взагалі! — роздратувався містер Візлі, передаючи газету Персі. — Ніхто справді не постраждав, що ж я мав іще казати? "Чутки про те, що з лісу вивезли декілька трупів"... Чутки з'являться тепер, коли вона це надрукувала. Море чуток.
Він важко зітхнув. — Молі, мушу вернутися на службу, треба це все якось владнати.
— Я з тобою, батьку, — значущо сказав Персі. — Містерові Кравчу буде потрібна вся його команда. І я особисто вручу йому свій звіт про казани.