— Розсійчари!
Вінкі заворушилася. Її великі карі очі розплющилися й збентежено закліпали. Під поглядами мовчазних чаклунів вона, тремтячи всім тілом, сіла. Побачила ноги містера Діґорі, повільно й боязко глянула в його обличчя, а тоді ще повільніше подивилася на небо. Гаррі побачив у її величезних застиглих очах відображення летючого черепа. Вінкі зойкнула, дико глянула навколо й залилася слізьми.
— Ельфине! — суворо звернувся до неї містер Діґорі. — Ти знаєш, хто я такий? Я службовець відділу контролю за магічними істотами!
Вінкі почала гойдатися тудисюди, дихання в неї стало уривчасте й судомне. Гаррі пригадав, що так поводився Добі в моменти боязкого непослуху.
— Як бачиш, ельфине, тут нещодавно хтось вичаклував Чорну мітку, — вів далі містер Діґорі. — А трохи пізніше саме під нею виявили тебе! Прошу це пояснити!
— Я... я... це не я робити, пане! — мало не задихалася Вінкі. — Я не знати хто, пане!
— Ти тримала в руках чарівну паличку! — гаркнув містер Діґорі, тицьнувши паличку їй під носа. Зелене світло, що сіялося на галявину з черепа, впало на паличку і Гаррі її впізнав.
— Це ж моя! — вигукнув він.