Але містер Кравч не збирався брати на віру його слова. Було чути, як він шарудить листям, шукаючи щось у кущах.
— Це ганебно, — похмуро сказав містер Діґорі, дивлячись на непритомну Вінкі. — Домашня ельфиня Барті Кравча... тобто це...
— Та годі тобі, Амосе, — тихенько проказав містер Візлі, — ти ж не припускаєш, що це вона?.. Чорна мітка — то чаклунський знак. Його не зробиш без чарівної палички.
— Власне, — погодився містер Діґорі, — адже вона мала паличку.
— Що! — очманів містер Візлі.
— Ось, подивися. — Містер Діґорі показав містерові Візлі чарівну паличку. — Тримала її в руці. А це ж порушення третьої статті Кодексу користування чарівними паличками. "Жодній нелюдській істоті не дозволяється носити або використовувати чарівну паличку".
Тієї миті щось ляснуло і біля містера Візлі явився Лудо Беґмен. Він розгублено закружляв на місці, дивлячись угору на смарагдовозелений череп.
— Чорна мітка! — захекано мовив він і, мало не розтоптавши Вінкі, обернувся запитально до колег. — Хто це зробив? Ви їх упіймали? Барті! Що діється?