— Годі вже! — обурилася Герміона, рішуче схопила Рона за руку й потягла його далі. Голоси віїл та їхніх залицяльників стихли аж тоді, як друзі зайшли в самісіньку гущавину лісу. Здається, вони були тут єдині.
Гаррі озирнувся. — Мабуть, зачекаємо тут... якщо хтось буде наближатися, ми почуємо за милю.
Не встиг це сказати, як ізза найближчого дерева вигулькнув Лудо Беґмен.
Навіть у слабенькому світлі чарівних паличок було видно, що з Беґменом відбулася серйозна зміна. Не стало бадьорості й рум'янців, а в ході зникла пружність. Беґмен був дуже блідий і напружений.
— Хто це? — приглядався він, намагаючись розібрати в темряві їхні обличчя. — Що ви тут робите самі?
Вони здивовано перезирнулися.
— Там же ж почалися погроми, — пояснив Рон.
Беґмен втупився в нього. — Де?